„Nie wiem, czy kiedykolwiek będę mógł wrócić do pracy”: jak ukraińscy tancerze przeżywają wojnę?

Taisiya Timofeeva

Taisiya Timofeeva jest nauczycielką choreografii. Miesiąc temu założyła własną pracownię, w której uczyła dzieci tańca. Jednocześnie wykładała na uniwersytecie i studiowała terapię tańcem i ruchem. Obecnie Taisiya jest wolontariuszką jednej z brygad Sił Zbrojnych Ukrainy. Na co dzień dokłada wszelkich starań, aby żołnierze ukraińscy mieli wszystko, czego potrzebują.

***

Pierwszego dnia wojny, postanowiłam, że mimo wszystko zostanę w Kijowie. Spokojnie usiadłam i pomyślałam: jak mogę być najbardziej efektywna? Jestem nauczycielką i dzięki temu potrafię organizować działanie innych ludzi. Zgromadziłam mieszkańców kilku budynków mieszkalnych i wspólnie robimy wszystko, co w naszej mocy, aby nasi chłopcy ze Zbrojnych Sił Ukrainy mieli zabezpieczone zasoby wojennej amunicji, lekarstw, jedzenia oraz aby nie upadali na duchu.

Wszystkim znajomym z zagranicy napisałam, aby czytali wiarygodne informacje, żeby zrozumieli, że to jest wojna, że oni chcą zniszczyć naszą kulturę, nasz naród, naszą historię. Ukraina jest tak silnym i wolnym państwem, że na pewno wygramy. Ale czasem i silni potrzebują pomocy.

Bardzo ściśle współpracuję z Siłami Zbrojnymi Ukrainy. Jestem ochotniczką w jednej z brygad, dlatego też byłam w jednostkach wojskowych. Widziałam naszych obrońców –młodych mężczyzn i młode kobiety – widziałam ich kuchnię, przynoszę im wszystko, czego potrzebują i będę to robić  w przyszłości. W mojej książce telefonicznej był kiedyś tylko jeden numer klienta z Sił Zbrojnych, teraz jest cały batalion.

Nie dzielę już świata na przed wojną” i „po wojnie”. Została tylko wojna, więc marzę o pokoju i o tym, żeby latem pojechać odpocząć na ukraiński Krym. Tak bardzo stęskniłam się za górami, za naszymi górami.

Po zwycięstwie najpierw pocałuję ziemię ukraińską. Pojadę do mojego rodzinnego Zaporoża, aby uściskać moich rodziców, którzy też pracują jako wolontariusze. Zapoznam się z każdym żołnierzem z mojej brygady, zwycięstwo uczcimy tańcem i śpiewem. Zorganizuję na ich cześć wielki koncert.

Sztuka nie istnieje poza polityką. To potężne media, które mogą dotrzeć do dużej liczby osób. Rząd powinien wykorzystywać je na swoją korzyść. Teraz moi żołnierze słuchają ukraińskiej muzyki. I obiecuję, że nauczę ich tańczyć, a oni nauczą mnie strzelać.

Kristina Shishkareva

Kristina Shishkareva jest nauczycielką, choreografką i reżyserką. Założycielka jednej z największych niezależnych profesjonalnych szkół tańca współczesnego w Ukrainie, Totem Dance School, oraz grupy Totem Dance Theatre.

***

Ze względu na kwestie bezpieczeństwa wojskowego nie mogę powiedzieć, gdzie teraz jestem. Zajmuję się działalnością wolontariacką, pomagam wojsku, ludności, oddziałom obrony terytorialnej. Obecnie jestem szefową miejskiego sztabu wolontariuszy. Nie mogę być bezczynna. Wierzę w zwycięstwo i wiem jedno: jeśli każdy coś zrobi, wszystko się ułoży i wrócimy do normalnego życia, ale na pewno będziemy już zupełnie innymi ludźmi.

Wojna zabrała mi dom, nic mi nie zostało. Mieszkam w innym miejscu, od tygodnia noszę te same ubrania i w tym czasie umyłam się tylko trzy razy. Śpię z dziećmi w schronach przeciwbombowych i uczę się radzić sobie z takimi rzeczami i w takich warunkach – nie wyobrażałam sobie, że takie umiejętności mi się przydadzą. W ogóle nie myślę o tańcu, o tym, co robiłam wcześniej – teraz to zupełnie inne życie, inna rzeczywistość i będę w niej przebywać tak długo, jak będzie potrzeba. Nawet nie wiem, czy w ogóle będę mogła wrócić do poprzednich zajęć. Czas pokaże.

Przed wojną marzyłam o stworzeniu jednego z najfajniejszych i największych teatrów tańca w Ukrainie, uniwersytetu i wysokiej jakości platformy edukacyjnej, gdzie przyjeżdżaliby uczyć się ludzie z całego świata. Ale teraz myślę tylko o tym, co możemy zrobić, aby wygrać. Kiedy będzie po wszystkim, zdecyduję, co dalej i gdzie moja wiedza i umiejętności będą najbardziej przydatne.

Kocham swój kraj i nie chcę nigdzie wyjeżdżać. Chcę mieszkać i pracować w swoim domu.

Chcę też, żeby ludzie wreszcie zrozumieli, że Rosja jest obecnie zagrożeniem dla całego świata. Jeśli wybuchnie co najmniej jedna z naszych elektrowni jądrowych, wszyscy zostaną dotknięci. Potrzebujemy prawdziwej pomocy.

Kateryna Kuzniecowa

Kateryna Kuznetsova jest tancerką, choreografem i pedagogiem. Przez prawie 6 lat pracowała dla Kyiv Modern Ballet Radu Poclitaru i brała udział w niezależnych projektach tanecznych. W przededniu wojny opuściła teatr i zaczęła aktywnie angażować się w nauczanie.

***

Teraz jestem 100 km od Kijowa. Nic nie mogę zrobić, bo wciąż ogłaszane są naloty, a ja muszę schodzić do schronu. Musiałam spędzić kilka nocy w schronie przeciwbombowym. Prawie nie śpię, nie jem i nie wiem, jak się uspokoić, przez co czuję się bezradna nawet w codziennych sprawach. Niepokój i napięcie towarzyszą mi nieustannie.

Przed wojną marzyłam o stworzeniu rodziny i harmonijnym życiu, teraz marzy mi się tylko powrót do domu. Nie przychodzi mi do głowy nic, co mogłabym robić później. Zastanawiam się tylko, jak nie zwariować od ciągłego przebywania w piwnicy. O tym, czy uciekać do innego kraju, opuszczając bliskich, czy zostać w Ukrainie i nadal się bać.

Nie da się tworzyć, kiedy w Twoim kraju toczy się wojna. Nie da się niczego stworzyć, gdy wokół jest ciągła ruina, a Twoi bliscy znajdują się w strefie działań wojennych. Jedyne, co możemy teraz zrobić, to być ludźmi, najlepiej pisanymi z wielkiej litery. Nie posługiwać się stereotypami, etykietami wobec narodów lub jednostek. Nie podtrzymywać agresji w naszych sercach, nie pozwolić jej zniewolić naszych umysłów. Opiekować się potrzebującymi i wychowywać dzieci na zasadach miłości i przebaczenia. Nie oznacza to, że powinniśmy znosić ciosy. Musimy umieć bronić swoich granic z godnością i człowieczeństwem.

Alexander Vakurov

Alexander Vakurov – tancerz, choreograf, pedagog, pracuje w oparciu o techniki tańca nowoczesnego, tj. hip-hop, krump, locking, house. Przed wojną brał udział w międzynarodowych konkursach, w zdjęciach do reklam i teledysków, zajmował się także korekcją kolorystyczną prac wideo.

***

Obecnie pracuję z kilkoma wolontariuszami. Trudno opisać, czym się zajmuję: głównie pomagam w pakowaniu i dystrybucji obiadów dla Sił Zbrojnych, MON, dziennikarzy, domów dziecka, schronisk. Czasami chodzę do aptek, zbieram potrzebne lekarstwa. Przedwczoraj dostarczałem lekarstwa i jedzenie starszej babci, bo dowiedziałem się, że nie ma nikogo, kto mógłby je przywieźć. Jest wiele próśb o pomoc, czasami mogę sam szybko znaleźć i zebrać niezbędne rzeczy. Czasami jestem w stanie szybko znaleźć i zebrać najpotrzebniejsze rzeczy, więc otworzyłem zbiórkę pieniędzy, aby pomóc ludziom również we własnym imieniu.

Wolontariusze, z którymi działam, współpracują z Ohmadit (Państwowy Szpital Dziecięcy), schroniskami dla zwierząt i samotnymi emerytami. W ramach obrony naszego państwa zajęliśmy się również tworzeniem jeży przeciwczołgowych. Wśród nas są inni tancerze, aktorzy, operatorzy.

Wojna tylko utwierdziła mnie w przekonaniu, że bardzo kocham swoją pracę. Chcę i będę tańczyć, realizować projekty twórcze. Ale teraz moim jedynym marzeniem jest zakończenie tego horroru, aby ludzie przestali zabijać ludzi i niszczyć miasta. Chcę też znaleźć się w gronie tych, którzy pomogą odbudować kraj. W jakiej roli – czas pokaże.

Danilo Zubkov

Danilo Zubkov jest chemikiem analitykiem, który zmienił swoją specjalizację na taniec. Przed wojną zespół PIZDEC, który współtworzy, współpracował z własnym stowarzyszeniem twórczym, realizując spektakle, ucząc tańca współczesnego i uczestnicząc w projektach Apache Crew.

***

Jestem obecnie z rodziną w Kijowie, planujemy tu zostać do zwycięstwa. W pierwszych dniach wojny dołączyłem do twórczych sił Ukrainy: montowałem filmy, aby rozpowszechniać prawdziwe informacje o wojnie rosyjsko-ukraińskiej. Teraz pomagam w udzielaniu informacji krewnym i wolontariuszom.

W ostatnich tygodniach całe moje życie skupia się na najnowszych wiadomościach i związanych z nimi doświadczeniach. Przestałem normalnie funkcjonować, w rytmie praca i wypoczynek, teraz priorytetem jest dla mnie bezpieczeństwo własne i bliskich.

Przed wojną pracowałem nad wystawą – marzę o powrocie do niej po wygranej. Jestem pewien, że nie straci na aktualności. Chodzi o ujawnienie wielkiego oszustwa, które zmuszało ludzi do postrzegania wyimaginowanych obrazów jako prawdziwych uczuć. Marzyłam też o zdobyciu wykształcenia artystycznego za granicą i wykorzystaniu zdobytej wiedzy po powrocie do kraju. To też się nie zmieniło. Po zwycięstwie planuję brać czynny udział w odbudowie Ukrainy.

Teraz nadszedł czas, aby wszyscy artyści uznali swoją odpowiedzialność za to, co się dzieje. Poza polityką nie ma sztuki i chciałbym też zaprosić moich kolegów za granicą, by nie zaniedbywali bezpieczeństwa, ale wspierali Ukraińców, przyłączali się do wieców i zwracali uwagę na nasz naród.

Chwała Ukrainie!

Tłumaczenie z języka ukraińskiego: Anna Macioch dla NIMiT

“Я не знаю, чи зможу колись повернутися до своєї справи”: як українські діячі танцю переживають війну?

Таїсія Тимофеєва

Таїсія Тимофеєва – викладачка хореографії. Місяць тому вона заснувала власну студію, де викладала танець дітям. Паралельно викладала в університеті та навчалася танцювально-руховій терапії. Зараз Таїсія – волонтерка однієї з бригад ЗСУ. Щодня вона докладає зусилля задля того, щоби українські воїни були забезпечені всім необхідним.

***

В 1-й день війни вирішила, що залишуся в Києві попри все. Спокійно сіла і подумала: як я можу бути найбільш ефективною? Я викладач і вмію організовувати людей. Тож я об’єднала мешканців кількох житлових будинків, і ми робимо все можливе для того, щоби наші хлопці зі Збройних сил України були забезпечені воєнною амуніцією, медикаментами, їжею, для того щоб у них не падав дух.

Всім знайомим з-за кордону я написала, щоби читали правильну інформацію, щоб зрозуміли що це війна, що вони хочуть винищити нашу культуру, нашу націю, нашу історію. Україна така сильна й така вольна, що ми обов’язково переможемо. Але і сильним іноді необхідна допомога.

Я дуже тісно співпрацюю зі Збройними силами України. Я волонтер однієї з бригад, тому я була у військових частинах. Бачила наших захисників – молодих юнаків та дівчат, бачила їхню кухню, кожного для привожу їм усе необхідне і продовжу робити це надалі. В моїй телефоні книжці раніше був номер тільки Костюмера з ЗСУ, а тепер – цілий батальйон.

Я вже не розділяю світ на “до війни”. Залишилась тільки війна, тому я мрію про мир і про те, як поїду влітку відпочивати в український Крим. Я так скучила за горами, нашими горами.

Після перемоги я в першу чергу поцілую українську землю. Поїду до свого рідного міста Запоріжжя обіняти батьків, вони так само волонтерять. Познайомлюсь з кожним солдатом із моєї бригади, відсвяткуємо танцями, співами. Зберу великий концерт на їхню честь.

Мистецтво ніколи не було поза політикою. Воно здатне донести будь-який меседж до великої кількості людей, хіба влада може не користуватися цим? Зараз мої солдати слухають українську музику. І я обіцяю навчити їх танцювати, а вони мене – стріляти.

Кристина Шишкарьова

Кристина Шишкарьова – педагог, хореографка та режисерка. Засновниця однієї з найбільших незалежних професійних шкіл сучасного танцю в Україні Totem Dance School та трупи Totem Dance Theatre.

***

У цілях воєнної безпеки я не можу повідомити, де знаходжуся зараз. Займаюся волонтерською діяльністю, допомагаю армії, населенню, територіальній обороні. Наразі я голова міського штабу волонтерів. Я не можу бути бездіяльною, я вірю в перемогу та знаю: якщо кожен робитимете хоч щось, то все складеться і ми повернемося до нормального життя, але, напевно, вже зовсім іншими.

Війна забрала у мене дім, в мене більше немає нічого. Я живу в іншому місці, вже тиждень ходжу в одному й тому ж одязі й милася за цей час всього тричі. Сплю у бомбосховищах зі своїми дітьми та вчуся розбиратися у таких речах і питаннях, про які не могла й подумати, що вони мені знадобляться. Я взагалі не думаю про танець, про те, що я робила до того – зараз зовсім інше життя, інша реальність, і я перебуватиму у ній стільки, скільки зможу бути корисною. Навіть не знаю, чи зможу взагалі повернутися до своєї попередньої діяльності. Час покаже.

До війни я мріяла створити один з найкрутіших та найбільших танцтеатрів в Україні, університет і освітню платформу високої якості, куди б приїздили навчатися люди з усього світу. Але зараз я думаю тільки про те, що зробити для того, щоби ми перемогли. Коли все закінчиться, я вирішуватиму, чим займатимуся далі і де мої знання та навички стануть найбільше у нагоді.

Я люблю свою країну і не хочу нікуди їхати. Хочу жити та працювати у себе вдома. Також я хочу, щоби люди нарешті зрозуміли, що Росія наразі представляє загрозу для всього світу. Якщо хоча б одна з наших ядерних електростанцій вибухне, постраждають усі. Нам потрібна реальна допомога”.

Катерина Кузнєцова

Катерина Кузнєцова – танцівниця, хореографка та педагог. Протягом майже 6 років вона працювала у компанії Kyiv Modern Ballet Раду Поклітару та брала участь у незалежних танцювальних проєктах. Напередодні війни вона залишила театр і почала активно займатися педагогічною діяльністю.

***

Просто зараз я в 100 км від Києва. Не можу нічим займатися, бо постійно оголошують повітряну тривогу, і треба спускатися в укриття. Кілька ночей довелося провести у бомбосховищі. Я майже не сплю, не їм і не розумію, як заспокоїтися, і через це почуваюся безпорадною навіть у побутових питаннях. Тривога та напруга супроводжують постійно.

До війни я мріяла створити сім’ю та гармонійне життя, а тепер я просто мрію повернутися додому. Я не можу думати про те, чим займатися після. Я тільки думаю про те, як не збожеволіти від постійних перебувань у підвалі. Про те, чи варто тікати до чужої країни, полишивши своїх найближчих людей, або залишитися в Україні й продовжувати боятися.

Неможливо творити, коли в твоїй країні триває війна. Неможливо нічого створювати, коли навколо суцільна руїна, а твої близькі – у зоні бойових дій. Все, що ми можемо зараз: бути людьми, при чому бажано – з великої літери. Не вішати ярлики на націю або народ. Не продовжувати агресію у наших серцях, не дозволяти їй полонити наш розум. Турбуватися про тих, хто у біді, й виховувати дітей на принципах любові та прощення. Це не означає, що варто терпіти удари. Варто вміти захищати свої кордони з гідністю та людяністю.

Олександр Вакуров

Олександр Вакуров – танцівник, хореограф, викладач, працює у напрямках hip-hop, krump, locking, house. До війни брав участь у міжнародних змаганнях, долучався до зйомок у рекламі та музичних кліпах, займався кольорокорекцією відео.

***

Зараз я працюю з кількома волонтерами. Важко описати, що саме я роблю: в основному, допомагаю пакувати та розподіляти обіди для ЗСУ, ТРО, журналістів, дитячих будинків, притулків. Інколи ходжу по аптеках, збираю необхідні ліки. Позавчора доставляв ліки та продукти літній бабусі, бо дізнався, що їй нікому їх привезти. Запитів про допомогу багато, інколи я можу сам швидко знайти та зібрати необхідне. Тому також відкрив збір коштів і вже купив та доставив цигарки для ЗСУ.

Волонтери, з якими я співпрацюю, взаємодіють з Охмадитом (Національна дитяча лікарня), притулками для тварин, самотніми пенсіонерами. Ми навіть займалися протитанковими їжаками. Серед нас є інші танцівники, актори, оператори.

Війна тільки запевнила мене в тому, наскільки я люблю свою справу. Я хочу та буду танцювати, втілювати творчі проєкти. Але зараз я мрію лише про те, щоби цей жах скінчився, щоби припинили вбивати людей, руйнувати міста. Також я хочу бути серед тих, хто допомагатиме відбудовувати країну. У якій ролі – покаже час”.

Данило Зубков

Данило Зубков – хімік-аналітик, який змінив спеціалізацію на танці. До війни команда PIZDEC, яку він створив, співпрацювала з власним творчим об’єднанням, ставила вистави, викладала сучасні танці та брала участь у проектах Apache Crew.

***

Наразі перебуваю у Києві з рідними, плануємо залишатися тут до перемоги. У перші дні війни долучився до креативних сил України: монтував відео задля розповсюдження правдивої інформації про російсько-українську війну. Зараз інформаційно допомагаю близьким людям та волонтерам.

Останні тижні моє життя будується навколо новин та пов‘язаних із ними переживань. Звичне функціонування – робота та дозвілля – відсутнє, тепер моє першочергове завдання – це власна безпека та безпека рідних.

До початку війни я працював над створенням вистави, до якої мрію повернутися після перемоги. Впевнений, вона не втратить своєї актуальності. Вона – про розкриття великого обману, що змушував людей сприймати уявні образи за справжні почуття. Також я мріяв отримати за кордоном мистецьку освіту та примінити отримані знання на батьківщині. Це також не змінилося. Після перемоги планую брати активну участь у відбудові України.

Зараз для усіх працівників мистецтва настав час визнати свою відповідальність за те, що відбувається. Мистецтва поза політикою не існує, і я також хотів би запросити своїх колег за кордоном не нехтувати безпекою, а підтримувати українців, долучатися до мітингів та привертати увагу до нашого народу.

Слава Україні!